Нашу Олександрію знають у світі!

Книга має продовження

Книга про рідне місто

Презентували книгу

Ранкова кава подорожує

Ранкова кава з Валерієм Жванком від 17.03.2017

Запрошуємо на презентацію

Спроба зазирнути в минуле

Є друзі, партнери і гарні новини. Є нові знахідки і ідеї. До того ж, готується до друку нова версія книжки. Може встигне до зимових свят... Ми робимо для того все!

Представляємо одну з шістнадцяти фотографій, що увійшла до книжки про таємниці                   історичної частини Олександрії. Велика синагога. 2016

СПРОБА ЗЛОВИТИ ЧАС

Була така спроба. Що з того вийшло - вирішувать Вам, читачі. Маю бажання продовжити. Готую друге видання книжки, доповнене. Про час її появи - повідомлю окремо. Дякую за те, що деякий час ми були разом. Хай щастить! 

Про Олександрію школярам

Велика синагога Олександрії

Яка вона насправді гарна, видно стало тільки тепер, коли синагогу почали цілеспрямовано руйнувати. Коли з під відпалої штукатурки явила себе світу майстерна цегляна кладка! Стрункі пропорції її вікон і дверей, витонченні арки – були виспівані  невідомими нині майстрами майже 150 років тому.

Проте, діти нашого двору знали цю споруду як школу механізації. Потім - медучилище. Через  знайомий до цеглинки паркан ми «бігали» у кінотеатр «Першого Травня», навпростець, щоб не обходити по вулиці. У той двір залітав, іноді, наш футбольний м`яч. Бували ми там часто, але нічого цікавого у тій споруді не було. Стояла вона собі на горі, і вся якась була неоковирна…

            Олександрія. Синагога, 2015
           Фото було представлене на ХІХ Всеукраїнській фотовиставці "Погляд-2015"

Неодноразово спаплюжена, пограбована і занедбана Велика Синагога... У нашому місті, так само як у тисячах інших міст і містечок - на межі ХІХ-ХХ століть вона була центром, навкруги якого "крутилося" життя єврейської громади. Синагога була серцем і душею цієї громади. Тільки ми тоді нічого цього не знали.

Поруч з синагогою, "на горке", з боку нашого двору, росло велетенське дерево. Одне з найстаріших у нашому місті. Майже всі дворові діти мали на ньому свою улюблену гілку, яку не можна було займати кому попало. Ми цілими днями жили на дереві. Жили  по-справжньому.  Набагато справжніше, ніж на Землі.

Думаю, дереву було приємно приймати нас у себе. Тримати в обіймах. Відчувати, як ми вовтузимось на гілках. Наливаємося силою... Таке от було Врожайне Дерево, поруч з синагогою. Є воно ще й сьогодні. Ми з ним бачимося . Іноді. 

 ***
Тепер, через 50 років, після нашого дитинства, можна тільки дивуватися, як старанно замаскували совдепівські «майстри» красу цієї синагоги. Гранчасті колони фасаду - заштукатурили, перетворивши їх на «утолщєнія». Аркоподібні вікна і двері перетворили на прямокутні, заклавши їх «небо» цеглою, щоб вони нічим не відрізнялися від звичайних (яких потім стало так багато в панельних багатоповерхівках). Зняли гостроверхі башточки, змінили дах, зруйнували сходи…

Дореволюційну поштову картку, (яку ми наводимо тут) мало хто бачив, а ті, що бачили, не співвідносили зображення з реальним будинком, вважаючи його втраченим для міста…

Дата перебудови синагоги поки що не встановлена, але декілька поколінь олександрійців і гостей міста було обікрадено. "Володарі" того світу думали, що назавжди. Та не так сталося, як їм бажалося… Прихована ними краса - знову явила себе людям. І впливає на них.

Навіть руїни ці – одухотворенні! Вони надзвичайно гармонійні і споглядання їх  - викликає не тільки душевний щем, а і надзвичайне піднесення! Безумовно, така велич – вражає і захоплює!

Ця споруда, навіть у такому вигляді, зберігає пам'ять про часи, коли на олександрійських вулицях разом з українською і російською мовою, абсолютно природньо звучав ідиш. І люди  жили разом, і з повагою ставилися один до одного. Голокост знищив єврейську громаду міста, проте не знищив людську пам'ять. Олександрія пам'ятає про ті трагічні події!

Споруді, що колись була кінотеатром "1 травня" з документацією повезло. Вона має охоронний номер 423 - КВ і записана як "Синагога "Бешмедріс", середини ХІХ ст., по вулиці Першотравневій, 31 літ. А". Логічно припустити, якщо на одному номері є будинок (чи корпус) "А", має бути і будинок "Б".

Проте подібних записів, поки що, не виявлено. Записів немає, а будинок - є! Мало того, двоповерхова синагога без охоронного номера - потрапила на дореволюційну поштову картку. А одноповерхова (з охоронним номером) - чомусь не потрапила...
Проте, незалежно від того чи є на неї документація, що підтверджує її охоронний статус, чи немає - Велика синагога Олександрії  (це очами видно) - видатна пам`ятка історії та місцевої архітектури. А ті, що довели її до такого стану – безумовно примітивні істоти. Це теж видно.

Не сподіваючись на ремонт чи реставрацію великої синагоги Олександрії (я реаліст) – закликаю громадськість і правоохоронців Кіровоградщини негайно припинити її пограбування!  Вірю, що настануть кращі часи, і за допомогою сучасних будівельних технологій можна буде хоча б   законсервувати значну частину цього пам`ятника архітектури.  

   
Велика синагога - єдина збережена культова споруда нашого міста. Півтори сотні років простояла, і, дасть Бог, ще стільки ж простоїть. Навіть сьогодні - це вже майже готовий меморіал.  Як талановитим будівельникам, так і «талановитим» руйнівникам. 
До речі, до міської ради – всього 150 метрів.  Кажуть, у них там і відділ культури є...

За запитом: «зруйновані синагоги України», серед безлічі фотографій у Гуглі можна побачити  споруду схожу за архітектурними мотивами на велику олександрійську синагогу. Це Старо-Миколаєвська синагога у Херсоні. Схожі елементи мала (за описом) і Ново-Миколаївська хоральна синагога Херсону.

"За пірамідальні стовпчиків, що фланкували трикутні фронтони з усіх боків будівлі, херсонці називали синагогу «рогатою» - повідомляє стаття у Вікіпедії.

 На фотографії початку ХХ століття, зробленій з пожежної вежі, бачимо в оформленні олександрійської синагоги схожі елементи: пірамідальні стовпчики, трикутні фронтони, та рельєфні колони на фасаді.   
 
Враховуючи, що Олександрія тривалий час була у складі Херсонської губернії, з великою обережністю можна припустити прямі (чи опосередковані?) впливи когось з херсонських архітекторів на проект нашої великої синагоги. 

Буває так, що історія не зберігає ім'я майстра. Але створена його руками річ промовляє нащадкам сама за себе. Дивлячись на цю споруду стає зрозуміло, що її проект малювався не "на коліні".  З великою любов'ю і бажанням "відірватися від землі" будувалася ця синагога. Серед тісної забудови і задушливої атмосфери містечка, матеріалізована тисячолітня мрія 

єврейського народу про звільнення, про порух до Бога і Волю. Матеріалізована не пошепки, не тільки для євреїв, а вголос, для всіх! Для всіх, хто вміє дивитися і бачити, слухати і чути.  

P.S.  "Це - не безлюддя синагог, бо це вже не синагоги. Це безлюдні кіно- і спортзали, безлюдні клуби, цехи, крамниці, музеї, бібліотеки. Це одне з облич нашої сильно знелюдненої порожнистої країни. Це її відповідальність, хоч як вона вдаватиме, ніби це її не стосується.

Чи дещо іншими словами (...): "Помиляєтеся: це не руїна синагоги. Це наша з вами руїна, це ми западаємо під землю".

Юрій Андрухович. Без людей 12 травня 2016, 18:42

http://ukr.obozrevatel.com/news/08951-yurij-andruhovich-bez-lyudej.htm

Краєзнавчий скандал

Александрийские краеведы запретили бесплатное распространение книг в интернете

Першоджерело

Зустріч зі студентами

Архітектурну спадщину Олександрії представили на всеукраїнській фотовиставці

Презентація книжки у Києві

Прес-реліз

«Книжка, у якої немає останньої сторінки»

15 листопада 2015 року в музеї Шолом-Алейхема  (філія музею історії міста Києва)

Київ, вул. Велика Васильківська, 5-А  (АРЕНА-СІТІ) відбудеться презентація книжки Валерія Жванка «Барокові закапелки Олександрії».

Видавництво «Імекс-ЛТД», Кіровоград,  2015,  270 сторінок, кольорові ілюстрації, авторські фотографії.

Також у рамках презентації будуть представлені графічні роботи Оксани Мальованої (Жванко), авторки, яка створила малюнок для форзацу книжки і допомогла  з відбором та оформленням фотоілюстрацій до «Барокових закапелків…» та книжки «Мій берег».

Частина матеріалів Валерія Жванка друкувалася з 2000 року у олександрійських газетах «Городской курьер» і «Сільський вісник», частина написана спеціально у 2013-2015 роках.   Книжка складається з україномовної, та російськомовної частин (відповідно 20 і 25 розділів.)

Дванадцять розділів присвячені історії єврейської громади міста Олександрії, яке на межі ХІХ-ХХ століть було дуже подібне до Касріловки, майстерно описаної Шолом Алейхемом. Серед героїв книжки також люди багатьох національностей, які створили особливе ментальне середовище, про яке розповідається  з любов`ю та іронією. Йдеться про маловідомі факти, події і людей Олександрії, так, як їх запам`ятав автор, коли був дитиною і так, як він їх дослідив, коли став дорослим.

Старообрядці,  вчителі-в`язні сталінських концтаборів, шахтар, дитячий лікар, заборонений у СРСР вчений славіст, чоботар, байкер 1913 року, міські диваки, рідні, сусіди, – герої цієї книжки.

«Героями» текстів стали також скіфські кургани, козацькі колодязі і водорозбірні колонки, вежі  Старого Міста, його мости і місточки, приміщення  земства і старої гімназії, зруйновані синагоги, собори та церкви, старовинні будинки-кораблі і зореподібні перехрестя міста, гастролі театру Фішзона, трагічні події Голокосту, цензурні заборони, турбази та етнографічні подробиці дитинства 60-80 років ХХ ст.

Безмежну вдячність за практичне сприяння і допомогу в публікації «Барокових закапелків…» автор висловлює Віктору Недобиткіну, Генеральному директору УкрАгроСвіту, м. Олександрія.

Словом і ділом наближала народження цієї книжки Любов Мороз,  директор Радіо Великих Доріг 105.1 FM, м. Олександрія.

Дієву і своєчасну поміч також надали однокласники і друзі автора. Дивні образи, мрії та почуття, що населяли їхнє дитинство, старанно і креативно відтворили (спеціально для цього проекту і книжки) діти-актори з села Попельнастого, що на Олександрійщині, м.Олександрії, м.Світловодська і м.Одеси.

ДОВІДКА

м. Олександрія – засновано у 1746 році. У минулому, повітове містечко Херсонської губернії, входило до «межі осілості». Нині районний центр у Кіровоградській області, 80 тис. жителів.

Оксана Мальована – 1989 р.н., викладач української та зарубіжної літератури КІСІТ  КНЕУ ім. Вадима Гетьмана. Художник-аматор, пише вірші та прозу. Як фаховий психолог досліджує проблему громадянської відповідальності  студентів.  Живе у Києві, одружена.

Валерій Жванко – 1957 р.н., навчався у Олександрійській СШ №2, працював на заводі, служив у армії, після закінчення Кіровоградського педагогічного інституту викладав у навчальних закладах м. Олександрії.

Разом з сім'єю залишив місто в 1991 році. З того часу живе в селі Попельнастому, де працює у школі.  

У 1997 році став переможцем Всеукраїнського конкурсу "Вчитель зарубіжної літератури сільської школи".  Має звання вчитель методист та "Відмінник освіти України". У 2003 році став переможцем конкурсу журналістів за кращий матеріал про рідне місто.

У 2014 році отримав другу освіту у "Переяслав-Хмельницькому ДПУ ім. Григорія Сковороди".  Має друковані роботи в спеціалізованих газетах та журналах Києва, Харкова, Кіровограда. У 2011 році разом з дружиною Зінаїдою став лауреатом обласної краєзнавчої премії ім. В. Ястребова за книгу «Мій берег». У 2014 прийнятий до Національної спілки журналістів України. Був учасником багатьох радіо та телепрограм. Захоплюється туризмом, краєзнавством, фотографією. Одружений. Має дітей та онуків.

Хуліганська книжка від краєзнавця

Хуліганська книжка від краєзнавця

Відеоролик

Подяки

         Тільки завдяки всім рідним, що жили колись і живуть зараз, я мав можливість  працювати над цією книжкою. А підтримка і любов, якою мене оточила сім`я, надавали впевненості і не давали розслабитися. 

         У створення цієї книжки, в різній мірі, також зробили внесок багато цікавих людей. Невимовно вдячний Федору Плотніру, Анатолію Кохану і Анатолію Надольському, яких вже немає з нами, за батьківське ставлення до моїх захоплень в часи нашого спілкування. 

         

        Щиро вдячний Іосифу Спектору, вчителю, поету і філософу, за мудрі бесіди і чесні спогади.

         

         Завжди пам`ятаю про затишну атмосферу редакцій, позитивний настрій і фахові поради Віктора Голобородька і Ірини Балашової, а також продуктивну співпрацю з колективами газети «Городской курьер» і «Сільський вісник».

        

        Особлива вдячність Константину Колякіну. Його ділові зауваження та поради для мене завжди важливі. Без Кості книжка не стала б такою, якою вона стала. Спасибі за творчу співпрацю та іронічне ставлення до мене і до цього світу.

        
      Спасибі Володимиру Мантаю за титанічну і системну працю роботу по створенню сайту «Александрия – мой город». Десятки тисяч документальних фотографій, творчо редагованих ним, відроджують втрачений образ Олександрії. Це - реальна машина часу, яка допомогла оживити спогади мого дитинства.

         

        Дякую журналісту Руслану Гаврилову, який своїм блогом «Моя Александрия» забезпечив  мій зв`язок з сьогоденням та інформаційно підтримував цей проект.

       

       Глибоко поважаю і шаную всіх працівників Олександрійського краєзнавчого музею за їх працю, і професійні поради у моїх пошуках, які вони підтримують останні 45 років. 

      

       Безмежну вдячність за практичне сприяння і допомогу в публікації цієї книжки висловлюю Віктору Недобиткіну Генеральному директору АгроСвіту.

        

       Словом і ділом наближала народження цього тексту  цієї книжки Любов Мороз  директор Радіо Великих Доріг 105.1 FM, талановитий дизайнер і щедра людина.

         

       Дієву і своєчасну поміч також надали мої однокласники і друзі дитинства: Сергій Бережний, Анатолій Гаврилов, Валентина Галій, Тетяна Дробот і Володимир Бевз, Лариса Компанієць, Світлана Кашуба, Лілія Калінкова, Наталія Литвінова, Тетяна Петренко, Наталія Пономаренко, Ірина Cкрипнік, Микола Слета, Віра Торгунакова, Тетяна Цепова.

          

       Дивні образи, мрії та почуття, що населяли моє дитинство, старанно і креативно відтворили (спеціально для цього проекту і книжки) діти-актори: Ліза Адеркас, Олександр Балашов, Іван Бичков, Ольга Гладир, Нікіта і Артем Даценко,  Антон Жовклий, Анжела Каліновская, Дарина Кравченко, Нікіта Кузнєцов, Вікторія Левченко, Антон Малородний, Артем Назаренко,  Яков Очкаленко, Віталій Поліщук, Даніїл і Нікіта Пронько, Антон Руденко, Нікіта Тумбрукакі, Аня Цой. 

       Щиро дякую за допомогу всім батькам цих творчих  дітей.